(Фотографії в статті зроблені під час двох поїздок — у травні 2018 року та серпні 2019 року. У зв’язку з цим погода на фото може суттєво відрізнятися)
Авіаносці — один із наймолодших і найгрізніших класів бойових кораблів на сьогодні. Свою історію авіаносці починають із часів Першої світової війни, а точніше, з 1915 року, коли на воду було спущено перший британський авіаносець під назвою «Ark Royal». У період між Першою та Другою світовими війнами авіаносці в основному переобладнували з різних військових і цивільних кораблів: крейсерів, лінкорів і торгових суден. І лише за часів Другої світової війни авіаносці почали формуватися як повноцінний самостійний клас, який активно витісняв з поля бою колишніх володарів морів — лінкорів. Авіаносці були не просто кораблями, це були плавучі міста, авіабази, ремонтні майстерні та зенітні батареї, здатні виконувати найширший спектр завдань. Одним із яскравих представників цього класу став побудований у 1943 році USS Intrepid.
USS Intrepid (CV-11)
Ну, і як завжди, невеличка історична довідка:
Клас і тип судна: Авіаносець типу «Ессекс»
Початок будівництва: 1 грудня 1941 року
Спущений на воду: 26 квітня 1943 року
Введений в експлуатацію: 16 серпня 1943 року
Виведений зі складу флоту: 15 березня 1974 року
Водотоннажність: 23 785 т (суха), 2 669 т (стандартна), 34 881 т (повна)
Довжина: 265,9 м
Ширина: 45,0 м
Висота: 24,9 м від кіля до польотної палуби
Двигуни: 8 водотрубних котлів типу «Бабкок—Вілкокс», 4 турбіни типу «Вестінгауз»
Потужність: 150 000 к.с.
Двигуни: 4
Швидкість ходу: 33 вузли (максимальна)
Дальність плавання: 15 000 миль при швидкості 15 вузлів
Екіпаж: штатно 2 386 осіб, у тому числі 215 офіцерів; фактично до 3 106 осіб, у тому числі 226 офіцерів
«Intrepid» був побудований у Ньюпорт-Ньюсі (Newport News, штат Вірджинія) як п’ятий корабель типу «Essex» і вступив у дію 16 серпня 1943 року під командуванням капітана Томмаса Л. Спрага.
Має багату військову історію. Після навчання та адаптації екіпажу на Карибських островах «Intrepid» залишив Норфолк 3 грудня 1943 року і попрямував до Сан-Франциско, а звідти — на Гаваї.
Прибув до Перл-Харбора, Гонолулу, 10 січня 1944 року і розпочав підготовку до атаки на Маршаллові острови. Разом з авіаносцями «Cabot» та «Essex» 16 січня вийшов у море. З 29 січня здійснював нальоти на острови в північно-східній частині атола Кваджалейн, поки 2 лютого опір не було зламано.
17 лютого брав участь у нальотах на Трук, Мікронезія. За 2 дні безперервних атак літаки «Інтрепіда» та двох інших авіаносців потопили 2 японські міноносці та цивільні судна загальною водотоннажністю близько 200 000 тонн. У бою біля острова Трук 17–18 лютого 1944 року він зазнав атаки літака-торпедоносця типу Nakajima B5N і був пошкоджений однією торпедою. Було затоплено кілька відсіків, а також заклинило кермо. Капітан Спраг наказав зупинити правий гвинт і рухатися лише на лівому, таким чином утримуючи курс протягом 2-х днів. Однак пізніше сильний вітер розвернув корабель носом у бік Японії, куди, за словами капітана, «на той момент він не мав наміру прямувати». Екіпаж спорудив саморобне вітрило і зміг розвернути корабель назад у бік Перл-Харбора, куди авіаносець благополучно прибув 24 лютого. Після цього був змушений відправитися до Сан-Франциско для ремонту. Повернувся до ладу в червні 1944 року.
Брав участь у нападах на Палау 6 та 7 вересня, на Філіппіни — Мінданао 9 та 10 вересня та у Вісайському морі 12–14 вересня; забезпечував висадку морської піхоти на Палау 17 вересня.
У жовтні брав участь у боях у затоці Лейте. 24 жовтня літак-розвідник з «Інтрепіди» виявив лінкор «Ямато» адмірала Куріто на чолі великої групи кораблів. Дві години по тому авіагрупи з «Інтрепіди» та «Кабота» розпочали рішучу атаку під шквальним зенітним вогнем на японські кораблі. Був потоплений лінкор «Мусасі» (близнюк «Ямато») зі своїми потужними 18-дюймовими гарматами, пошкоджені флагман «Ямато», лінкори «Нагато» та «Харуна», а також крейсер «Мьоко». Пізніше літаки з «Інтрепід» та інших авіаносців пошкодили легкий авіаносець «Зуїхо», великий авіаносець «Зуїкаку»; були потоплені легкий авіаносець «Чітосі», есмінець «Аїцукі» та, щонайменше, 9 із 15 літаків «Озава».
Пізніше авіаносець зазнав п’яти атак камікадзе (29 жовтня 1944 року влучання в артилерійську установку завдало незначної шкоди, а після удару 22 листопада йому довелося вирушити на ремонт).
«Інтрепід» забезпечував висадку американських військ на Окінаві, руйнуючи оборонні споруди та злітні смуги. 16 квітня японський літак врізався в ангар, вбивши 8 і поранивши 21 моряка. Сильну пожежу було погашено менш ніж за годину, і вже через 3 години на палубу знову сідали літаки. Після бою «Інтрепід» вирушив до Каліфорнії на ремонт. Знову повернувся до ладу в серпні, незадовго до закінчення війни.
Після закінчення війни «Інтрепід» пройшов модернізацію, отримав кутову льотну палубу і попрямував до берегів Кореї. Брав участь у блокаді Куби під час Карибської кризи, використовувався за прямим призначенням під час Корейської та В’єтнамської воєн.
До кінця 60-х років його палуба стала занадто короткою для реактивних винищувачів — «Інтрепід» було перекваліфіковано на протичовновий корабель і відправлено на службу у складі Шостого флоту до берегів Європи
Авіаносець використовувався НАСА в космічних місіях «Меркурій» і «Джеміні», підбираючи спускні капсули в океані.
Прослуживши у складі ВМС США 31 рік, у 1974 році корабель було списано, планувалося його розібрати, проте з ініціативи мільйонера Закарії Фішера його перетворили на корабель-музей.
Незважаючи на свій музейний статус, «Інтрепід», як і раніше, зберігає практичне значення: після терактів 11 вересня 2001 року на його борту розмістився оперативний штаб ФБР. Наразі іржавий корпус корабля є резервним центром екстрених служб м. Нью-Йорка.
Отже, почнемо. Потрапити на сам авіаносець можна через вежу-прибудову. Вежа обладнана ліфтом і сходами, але скажу вам відверто: не лінуйтеся, піднімайтеся сходами, інакше ризикуєте застрягнути в черзі до ліфта на добрих 20–30 хвилин. Вхід здійснюється через один із літакових ліфтів, який раніше піднімав літаки на льотну палубу. Ще кілька кроків — і ми потрапляємо в черево цього монстра, і першим нашим поглядом відкривається льотний ангар. Саме тут транспортувалася, обслуговувалася та ремонтувалася авіагрупа авіаносця, і саме тут можна побачити літаки, які воювали разом з авіаносцем під час Другої світової війни на Тихому океані. Наприклад, TBM Avenger — основний палубний торпедоносець ВМС США в роки Другої світової війни. Саме ці «малюки» наприкінці війни потопили два суперлінкори «Мусасі» та «Ямато».
У цьому приміщенні можна ознайомитися з бойовим досьє авіаносця «Інтрепід». Збиті японські літаки, потоплені та пошкоджені кораблі.
На фото нижче зображено North American FJ-2/-3 Fury, який використовувався ВМС США з 1954 по 1962 рік.
Також в ангарі авіаносця можна побачити ще один досить рідкісний і цікавий екземпляр, а саме військово-транспортний вертоліт Piasecki H-25, який експлуатувався ВМС США з 1949 по 1964 рр.
А ось капсула «Aurora 7», яку «Інтрепід» підібрав в океані в рамках проєкту «Меркурій-Атлас-7»
Загалом на «Інтрепіді» представлено 34 зразки авіаційної техніки. Серед них:
— надзвуковий висотний розвідник А-12;
— багатоцільовий винищувач F-16, який брав участь в операції «Буря в пустелі»;
— багатоцільовий винищувач «Кфір» ВПС Ізраїлю;
— палубний винищувач «Дассо Етандар IV» зі складу ВМС Франції;
— винищувач МіГ-17 зі складу ВПС Польщі;
— винищувач МіГ-21 ВПС Польщі.
— палубний винищувач-перехоплювач F-14 «Томкет»;
— палубний штурмовик А-4 «Скайхоук»;
— палубний штурмовик А-6 «Інтрудер»;
— палубний літак дальнього радіолокаційного виявлення E-1 «Трейсер»;
— палубний винищувач F-11 «Тайгер» пілотажної групи «Blue Angels»;
— палубний винищувач FJ-2/-3 «Ф'юрі» — «морська» версія F-86 «Сейбр»; фото вище.
— палубний винищувач F-8 «Крусейдер», що з’явився наприкінці 50-х років;
— палубний дозвуковий винищувач-перехоплювач F3H «Демон»;
— палубний штурмовик F9 «Кугуар»;
— літак з вертикальним зльотом AV-8C — ліцензійна версія британського «Сі-Харрієра»;
— торпедоносець «Евенджер» часів Другої світової війни;
— поршневий навчально-тренувальний літак Т-34 «Ментор»;
— реактивний навчально-бойовий літак «Аермаккі» MB-339 італійської пілотажної групи «Фречче Тріколорі».
А також «Белл 47» часів Корейської війни, «Ірокез» із джунглів В’єтнаму, армійська АН-1 «Кобра», поруч ще одна «Кобра» — модифікація AH-1J Корпусу морської піхоти. Пара реліквій півстолітньої давності — військово-транспортні вертольоти H-19 і H-25, про які згадувалося трохи вище… Серед вертольотів виділяється яскравим забарвленням пошуково-рятувальний Сікорський HH-52 «СіГардіан». Експозиція розділена на дві частини — авіаангар і льотна палуба.
Покинувши ангар, лабіринтом коридорів ми попрямували до житлових відсіків. Чесно кажучи, я був упевнений, з огляду на розміри корабля, що на відміну від підводного човна, тут екіпаж мешкає у відносно комфортних умовах. О, як же я помилявся! Кажуть, що раніше кораблі були дерев’яні, а люди — залізні, а тепер — навпаки, але умови на авіаносці ставлять це твердження під великий сумнів. На фото нижче — каюта екіпажу:
Умови, м’яко кажучи, спартанські. Підвісні ліжка на ланцюгах у 3 яруси та загальні шафки для особистих речей — ось і всі зручності. Апартаменти пілотів дещо комфортніші та просторіші.
Санвузли загальні. Одночасно гігієнічні процедури тут могли проводити 8 осіб.
Такі самі умови й у каюті капітана цього плавучого міста. Жодних надмірностей, лише найнеобхідніше.
Блукаючи далі десятками коридорів, ми дісталися до носової частини корабля. Тут, у величезному приміщенні, розташовані якірно-швартові механізми. Розміри якірних ланцюгів просто вражають.
Наступним приміщенням, куди привів нас лабіринт, виявилася кімната інструктажу пілотів перед виконанням завдання. Так, до речі, саме тут сталося непоправне — розрядився мій телефон, змусивши мене намагатися робити фото на GoPro та просити — «а зробіть фоточку» — у друзів. Під час другої поїздки я такої помилки не припустився — зі мною були два акумулятори для зарядки.
До речі, більшість приміщень на кораблі розташована за склом, і «полазити та помацати» безліч цікавих речей вам не вдасться — лише сумне споглядання прекрасного та спроби зробити фото без відблисків на склі. Нарівно намучившись біля заляпаного скла, ми побріли далі, і ноги привели нас до місця, куди прагнув кожен матрос, — це, безсумнівно, камбуз і їдальні.
Камбуз дуже просторий і набитий усіляким допоміжним кухонним обладнанням.
Прогулявшись внутрішніми приміщеннями, ми вирішили вийти на палубу і — ось вам сюрприз! Нью-йоркська погода явно була проти цього — дощ плавно переходив у непроглядну зливу. Але зробити кілька фотографій зовні нам все-таки вдалося, адже я не для того пролетів тисячі кілометрів, щоб якийсь дощ зіпсував мені всі плани.
На фото — 20-мм «Ерлікон» Mk.4 та Ігор на тлі зенітної версії 127-мм/38 гармати Mk.12. Загалом на кораблі є 4 спарені та 4 одиночні установки з гарматами Mk.12. 8x4 40-мм зенітні гармати Bofors. У 1945 році кількість 40-мм гармат досягла 18х4. Також на кораблі розміщувалося 46x1 20-мм легка зенітна гармата «Ерлікон». У 1945 році кількість 20-мм гармат досягла 60. У порохових погребах зберігалося близько 1600 тонн боєприпасів.
Дощ посилився, і нам довелося знову повернутися всередину. Далі на черзі у нас була острівна надбудова, або, як її називають моряки, «острів». «Острів» — це надбудова на авіаносцях, зміщена до одного з бортів (найчастіше — до правого). Як правило, в «острові» розташовані місток і ходова рубка, пости управління авіацією, антени та димові труби; асиметричне розташування необхідне для звільнення максимальної площі польотної палуби. Фото «острова» мені вдалося зробити лише під час другої поїздки, коли з погодою пощастило більше.
Біля входу розташовано пристрій, який так добре знайомий усім мешканцям великих міст, — ескалатор. Але тут ним міг користуватися виключно льотний склад. Ескалатори на авіаносці були встановлені під час модернізації у 50-х роках.
Отже, ми увійшли до острівної надбудови; по суті, саме тут зосереджені всі основні органи управління авіаносця, звичайно, не враховуючи інженерного відсіку з 4 турбінами типу «Вестінгауз» загальною потужністю 150 000 к.с. Забігаючи наперед, скажу, що доступ до інженерного відсіку закритий, і закритий він практично на всіх кораблях-музеях. Наскільки мені пояснили, причина проста — у разі виникнення пожежі в музеї евакуація людей з нижніх палуб інженерного відсіку є досить складною. Також інженерний відсік вважається зоною підвищеної травмонебезпеки, тож побачити серце цього велетня, хоч як би хотілося, на жаль, неможливо. Але повернемося до острова.
Першою на нашому шляху виявилася рульова рубка. Саме з цього тісного й добре захищеного приміщення здійснюється управління цим плавучим містом, і керує ним усього-на-всього один керманич. Товщина броні рульової рубки становить 40 мм. Піднявшись вище, ми опинилися на містку.
Звідси командир корабля керує як самим судном, так і його авіагрупою. Також поруч розташована штурманська рубка.
Довго посидівши в кріслі командира корабля, ми зробили відчайдушну спробу вийти на льотну палубу, щоб оглянути решту експозиції авіатехніки. До речі, погода в Нью-Йорку під час першої поїздки була дуже несприятливою. Кілька кроків — і герметичність моїх черевиків була порушена: вони стрімко почали набирати воду. Але все ж мені вдалося зробити кілька кадрів. На фото — Lockheed А-12, а саме перший серійний зразок. Максимальна швидкість цієї машини становила 3100 км/год.
За кілька хвилин, промокнувши до нитки, ми забігли в ангар, розташований у задній частині польотної палуби. Саме тут знаходиться шаттл «Ентерпрайз». Цікавий факт: спочатку передбачалося назвати орбітальний корабель «Конституція» (Constitution) на честь двохсотріччя конституції США, але за численними пропозиціями глядачів популярного телесеріалу «Зоряний шлях» було обрано ім’я «Ентерпрайз». Цікаво, що за легендою «Зоряного шляху» USS Enterprise NCC-1701, на честь якого шаттл-прототип і отримав свою назву, належав до класу «Constitution». Разом з тим, згідно з легендою того ж всесвіту «Зоряного шляху», шаттл «Ентерпрайз» — один із далеких предків серії одноіменних кораблів.
До речі, «Ентерпрайз» так і не побував у космосі, оскільки використовувався виключно для випробувальних і тренувальних польотів.
Витративши добрих 4 години, ми так і не оглянули весь музей, і в глибині душі я пообіцяв собі, що неодмінно повернуся сюди ще раз. Повернуся з зарядженим телефоном, у ясний сонячний день, з камерою та достатньою кількістю часу, щоб оглянути кожен куточок і кожну гайку цієї унікальної машини. Музей моря, повітря та космосу «Інтрепід» з його головним однойменним експонатом — це справжній скарб, який пройшов складний і цікавий бойовий шлях. Скарб, загартований у горнилах битв Другої світової війни, і він, безперечно, вартий вашого часу.
Документальный фильм на английском языке USS Intrepid:
Коментарі
Поки що коментарів немає. Будьте першим.