США — така далека і така омріяна багатьма туристами та мандрівниками країна. Хтось прагне потрапити сюди заради найпрекрасніших національних парків і заповідників. Хтось — щоб подивитися на галасливі мегаполіси з їхніми величезними і набитими під зав'язку дивовижами музеями. Інших приваблює атмосфера і спосіб життя, так барвисто показані нам з екранів голлівудських фільмів. Хтось ганяється за всім і відразу, клацаючи фотоапаратом наліво і направо, як китайський турист. Хоча я скоріше належу саме до останньої групи, але в наступній серії статей все ж постараюся виділити один клас музеїв, не схожий на все вищезазначене. Я розповім про кілька скарбів США, можливо, не настільки популярних і розрекламованих, але дійсно таких, що заслуговують на увагу як фанатів, так і простих мандрівників — це кораблі-музеї.
Незважаючи на те, що я народився далеко від моря, любов до кораблів зародилася в мені ще з самого дитинства: завдяки книгам, фільмам і товстим енциклопедіям. Минали роки, і ця любов лише міцнішала та розквітала, збагачуючись новими технічними та історичними знаннями. Як не прикро, але в нашій країні такий клас пам'яток історії, як кораблі-музеї, практично відсутній і представлений лише кількома одиницями, які з кожним роком приходять у все більш жалюгідний стан. Тому все, що я міг, — це гортати книги, розглядаючи зображення величезних металевих велетнів, що борознять моря й океани та вирішують долі держав та імперій. І ось, подорослішавши та відкривши перед собою весь світ, я вирушив на пошуки цих залізних монстрів, які так міцно закріпилися в моєму серці. Першими були, звичайно, не гіганти США; вперше я познайомився з кораблями-музеями в Таллінні, в музеї Летної гавані. Але це окрема історія, яку я безсумнівно розповім трохи пізніше.
Отже, повернемося до Штатів. У мою першу поїздку на батьківщину демократії програма у нас була практично стандартна: Нью-Йорк — Філадельфія — Вашингтон. Величезним плюсом для фанатів флоту є те, що в Сполучених Штатах практично в будь-якому великому прибережному, та й не тільки прибережному місті, є свій корабель-музей. Наш маршрут не став винятком із цього правила. Всього на нашому шляху зустрілося 5 кораблів у двох містах:
1. Нью-Йорк — два кораблі — авіаносець USS Intrepid (CV-11) та підводний човен USS Growler (SSG-577)
2. Філадельфія — 3 — лінкор USS New Jersey (BB-62), крейсер USS Olympia (C-6) і підводний човен USS Becuna (SS/AGSS-319).
І, щоб не втомлювати вас довгою розповіддю, я розділю свою розповідь на кілька частин, а точніше на 5.
Отже, почнемо. Частина 1
USS Intrepid (CV-11) and USS Growler (SSG-577)
Нью-Йорк. День 2.
Знайти одну з візитних карток Нью-Йорка — авіаносець USS Intrepid — мабуть, не складе жодних труднощів навіть для найменш досвідченого туриста. Про «Музей моря, повітря та космосу Інтрепід» знає кожен місцевий житель. Цей музей є на всіх туристичних картах міста і у всіх путівниках, в мережі про нього просто тонни інформації. Знаходиться він за адресою — пірс 86, West 46th St & 12th Ave; відкритий з 10 до 17.00 щодня. А ось квитки я б все-таки рекомендував купувати заздалегідь на офіційному сайті музею, якщо ви не хочете провести годину в черзі серед школярів, місцевих і не дуже місцевих туристів.
Моє знайомство з цим плавучим містом розпочалося в непривітний дощовий нью-йоркський ранок. Діставшись на метро з Брукліна до Манхеттена, ми, не поспішаючи, й мирно прогулювалися вгору по 11-й авеню. Сірі американські будиночки, невеликі бари та крамнички на перших поверхах — мабуть, і все, за що чіплявся погляд. І тут, у низці однотипних будівель, нашим очам відкрилася така картина: з-за рогу виплив він — титан, велетень, сталевий монстр! Передати враження, які відчуваєш, вперше побачивши цього гіганта, неможливо — розмах і грандіозність цієї машини вражають з першого погляду. Усвідомлення того, що це побудовано руками людини, приходить дуже і дуже повільно.
Провівши в черзі свої законні 40 хвилин і отримавши довгоочікувані квитки, пройшовши повз сувенірний магазин, що вабив здебільшого непотрібним барахлом, ми потрапили на музейний майданчик. Дощ тимчасово припинився, даючи нам перепочинок і можливість нормально прогулятися. Праворуч красувався висотою з 5-поверхівку красень «Інтрепід», а ліворуч від входу стояла непоказна, на перший погляд, підводний човен — USS Growler. З нього ми й вирішили почати наш огляд і саме про нього я розповім у першу чергу:
USS Growler (SSG-577)
Ну, для початку — невеличка історична довідка:
Водотоннажність: 2540/3515 тонн
Довжина: 96,6 м; ширина — 8,2 м; осадка — 5,8 м
Швидкість: > 15 вузлів у надводному положенні, 12 вузлів у підводному положенні.
Озброєння: крилаті ракети з ядерними боєголовками 2 шт. типу Regulus II або 4 шт. типу Regulus I; 6 533-мм торпедних апаратів.
Екіпаж: 9 офіцерів, 11 старшин, 68 матросів
USS Growler (SSG-577) була однією з перших спроб сконструювати підводний човен, здатний нести на борту крилату ракету. Цей човен мав забезпечити ядерне стримування, використовуючи другу серію подібних ракет, створених на основі німецької технології V-1 Rocket. Growler був другим і останнім підводним човном класу Grayback. ПЧ був закладений 15.02.1955 на суднобудівному заводі в м. Портсмут. 15.04.1958 був спущений на воду, а 30.08.1958 прийнятий до складу флоту. Те, що робило Growler та її сестру незвичайними, — це їхнє ядерне озброєння, розгорнуте на звичайному (неядерному) дизель-електричному підводному човні. Їхня місія полягала у забезпеченні здатності до стримування ядерної зброї на тихоокеанському узбережжі Радянського Союзу в роки холодної війни з 1958 по 1964 рік. Підводний човен Growler несував службу на Гаваях у складі 12-го дивізіону підводних човнів і здійснив 9 бойових виходів до узбережжя СРСР, маючи на борту ядерну зброю. Згідно з документами, у разі конфлікту основною ціллю ракет на борту мала стати радянська військово-морська база в Петропавловську-Камчатському. Також човен брав участь у десятках різних навчань по всьому Тихому океану.
Але прогрес не стояв на місці, і в 1964 році «Growler» було відправлено в резерв, поступившись місцем новим атомним підводним човнам, оснащеним уже балістичними ракетами. У 1980 році човен повністю списали та вивели зі складу флоту, і його хотіли використовувати як мішень для торпедних стрільб. Але доля розпорядилася інакше, і в 1988 році Конгрес передав човен до Музею моря, повітря та космосу, тим самим подарувавши йому друге життя. USS Growler — єдиний човен, озброєний крилатими ракетами типу «Регулус», що зберігся до наших днів.
Очікуваний вхід — і ми всередині. До речі, вхід здійснюється через один з ангарів, у якому зберігалися дві крилаті ракети з ядерною боєголовкою. Як ви розумієте, запуск цих ракет міг здійснюватися виключно з надводного положення. Пройшовши ангаром і спустившись сходами, ми потрапили в носовий торпедний відсік. Тут проживала частина екіпажу, а також зберігалися, обслуговувалися і відправлялися у своє останнє плавання торпеди. Човен має 6 носових торпедних апаратів.
З торпедного відсіку ми потрапимо у тісний простір кабіни радиста, одразу за якою розташований навігаційний відсік (або штурманська). До речі, частина обладнання на човні була демонтована, але не через секретність, ні, причина набагато прозаїчніша: обладнання демонтували, щоб огрядні туристи могли вільно пересуватися вузькими проходами всередині субмарини. І тут усі фанати та поціновувачі пролили скупу чоловічу, а може й жіночу (таке буває), сльозу. Але така ціна збереження експоната: більше туристів — більше грошей, більше грошей — більша ймовірність, що човен не відправиться на злам. Одним словом — життя. Але повернемося до нашої екскурсії.
І ось на нашому шляху одне з найважливіших і найцікавіших приміщень на цьому підводному човні — центр управління ракетами. Саме тут задавали цілі для смертоносних ядерних ракет і саме звідси подавали команду на запуск. Сотні тумблерів і приладів, десятки лампочок — все це в тісному обмеженому просторі, де кожен неправильний рух може призвести до непоправних наслідків.
Довго помилувавшись лампочками та відігнавши від себе «комплекс Бога», що витає в кожному дюймі цієї кімнати, ми вирушаємо через вузькі люки переборок до наступного приміщення — офіцерської кают-компанії. До речі, про перебірки. Коли, потрапивши на територію музею, ви прямуєте до підводного човна, вам доведеться подолати муляж міжвідсікової перебірки — щоб не застрягнути всередині субмарини. Але повернемося до кают-компанії. Тут проживали старші офіцери та капітан корабля, всього 9 осіб. Особливої розкоші тут не спостерігається, все по-спартанськи, все без надмірностей, у всьому відчувається боротьба за кожен сантиметр простору. Далі йде кубрик старшин, ще більш тісне приміщення, розминутися в якому удвох практично неможливо.
І ось, подолавши ще одну перегородку, ми опиняємося в «мозку» підводного човна — у центральному посту. Саме звідси здійснювалося керівництво та управління цим складним механізмом. У центрі — добре впізнаваний усіма перископ, який, певною мірою, є «очима» підводного човна. Чому «певною мірою», запитаєте ви? А тому що основними приладами для орієнтації підводного човна в просторі служать сонар і радар. Над приміщенням центрального поста знаходиться рубка, з якої здійснюється надводне управління субмариною. На жаль, вхід до рубки закритий.
Пройшовши далі, ми потрапляємо до не менш важливого приміщення, а саме до камбуза (або, простіше кажучи, до кухні). Саме тут більшу частину часу проводив той, кого екіпаж або обожнював, якщо вечеря вдалася, або всім серцем ненавидів, якщо в їжі знову знаходили мишаче лайно — тут правив кок.
За камбузом розташована кімната відпочинку екіпажу: попри тісноту, тонни обладнання та вузькі проходи, конструктори все ж зуміли виділити кілька зайвих квадратних метрів для місця відпочинку простих матросів. Тут вони могли перепочити, спілкуючись, читаючи та граючи в шахи, карти та інші ігри один з одним, а також насолоджуючись добірними сортами чаю та кави.
Далі йде кают-компанія екіпажу. Саме в цьому приміщенні дуже добре розуміються вислови «У тісноті та без образ» і «Товстунам на підводному човні не раді». Далі за списком і коридором у нас йде душова. Без гігієни у флоті нікуди, особливо коли більшу частину часу ти проводиш у великій, закритій, погано провітрюваній металевій трубі, при цьому працюючи як віл.
За душовою розташоване ще одне дуже цікаве й важливе приміщення — серце, що б’ється із сумарною потужністю 4 500 к.с. (кінських сил), — моторне відділення. У цьому відсіку знаходяться практично всі життєво важливі системи човна: повітряні фільтри, дизельні двигуни, електродвигуни, генератори, насоси та багато іншого.
Виходячи з цього відсіку, ми потрапляємо в останній — кормовий торпедний відсік. Від носового він відрізняється насамперед кількістю торпедних апаратів — 2 замість 6. Також тут проживали 3 члени екіпажу.
Ось він — вихід, зроблений через люк для завантаження торпед.
Вийшовши назовні, але вже не через люк, а через скляні двері, які встановили для зручності туристів, ми залишили цей рідкісний і унікальний експонат, і далі на нас чекало плавуче місто «Інтрепід». Висновок, який я зробив після відвідування цього корабля, — однозначно варто відвідати. Не поспішайте бігти на авіаносець, повірте, малюк Growler вартий вашої уваги незалежно від того, чи ви простий турист, чи завзятий знавець флоту. Не звертайте уваги на те, що частина обладнання демонтована, що часом потік туристів усередині не дає затриматися в тій чи іншій локації заради якісного фото, і що на палубі вас зустрічають потворні скляні двері — сміливо спускайтеся всередину. Адже другого такого човна у світі немає.
І наостанок невелике відео:
USS Growler (SSG-577)
Продовження слідує.
Коментарі
Поки що коментарів немає. Будьте першим.